Боротьба за нашу багатостраждальну мову іде не тільки сьогодні. Поверніться подумки років на 150-200 і «пройдіть» нашою історією. Коли для неї були сприятливі умови?..
У братів Капранових (дякувати Богові і їм) є хоч якісь виходи на радіо, телебачення всеукраїнського масштабу. Але й сумські письменники не відмовчуються. На обласному радіо ( принагідно – вдячність насамперед головному редактору Олександру Кугуку, журналістам Тетяні Литвяк, Надії Полковничено, Олесі Боровик, Оксані Усенко) часто звучать передачі, в яких ідеться про долю мови і її проблеми. Виступають і письменники. Уже згадувана «Сумщина» має міцні національні засади. А ще які з газет не забувають про мовне питання? Приємний виняток – «Ярмарок».
А коли бодай якийсь всеукраїнський телеканал звертався до цієї теми? Не випадковим уривком, а постійно? Причому, це стосується і минулої п’ятирічки.
Дякую за вітання. Для того, щоб вступити до НСПУ, потрібні насамперед від 1-єї і більше художніх книг (поезія, проза, драматургія тощо), бажано – відгуки на них у газетах чи журналах, щонайменше три рекомендації членів НСПУ, стаж яких у Спілці від 5 років і більше, а також участь у житті обласної організації. Тобто, щоб спілчани були знайомі не тільки з книгами, а й автором. Членство у Спілці – це не тільки квиток у кишені, а насамперед обов’язки перед організацією. Адже кожен, пишучи заяву, зобов’язується дотримуватися вимог Статуту. Він передбачає сплату членських внесків (35 гривень на рік), участь у зборах (раз на квартал), виступи перед читачами, інші моменти .
У нас склалося правило – нудні і не цікаві зустрічі не проводити. Хоч і не люблю формальної статистики, все ж назву цифру – відбулося до 30 зустрічей. Остання – 14 жовтня в обласній науковій бібліотеці, де відзначали 25 річницю від дня заснування організації. Зібралися 14 спілчан.
Якщо Алекандр, то це не про мене. А якщо Олександр Вертіль – то це справжнє і прізвище, й ім’я. З таким прізвищем – вихідці з хутора Гринівка (зараз Володимирівка) під Тернами Недригайлівського району. На жаль, майже немає вже цього села, а на тому місці, де стояла хата моїх дідуся і бабусі по маминій лінії (Трохима Дмитровича і Марії Василівни – давно немає їх на цьому світі), лише трава і вітер.
Свого часу на зборах нашої організації обговорювали питання про прийом цього автора до лав Спілки. Але тоді домінували поетичні збірки, які не знайшли підтримки під час обговорення. Зараз Іван Житник наполегливо працює як прозаїк. Я маю «Задзеркалля», на жаль, ще не прочитав. Цей автор у полі зору організації, до його творчості неодмінно звернемося ще раз.
Про це краще запитати самого Анатолія Пилиповича. Наскільки мені відомо, зараз він працює над докторською дисертацією, з’явилося кілька поетичних добірок у періодиці. Мотиви він означив ще в юності – філософські, інтимні, погляд на українську історію в контексті світової.
Літературних сторінок не поменшало – вони зникли зовсім. За винятком «Сумщини». Те, що друкуємо, доводиться визбирувати по оповіданню чи віршу. Якщо в когось є гарні твори – будь ласка, пропонуйте. Шухляда «Перевесла» припадає пилом.
Як письменник і керівник організації я не маю права давати остаточну оцінку творчості будь-кого з них. Вони такі ж спілчани як і я, до того ж мають право на думку про мою творчість. Але я б не був таким категоричним стосовно спочивання на лаврах. У кожного трапляються і злети, і приземлення. Ті, кого назвали, працюють, у них виходять книги. Наша спільна проблема в тому, що зникла літературна критика як така. Років зо 20 – 30 тому в українській літературі працювали корифеї критичного цеху, які могли б і підказати декому. Зараз і справді немає кваліфікованого підходу до оцінки літературної творчості. А судження на кшталт «це подобається, а це – ні» до критики не мають жодного відношення.
Прекрасна ідея, за яку я обома руками. Зрештою, ми її таки втілимо. Поки що на заваді одна «дрібниця» - кошти виділяють для Сумської організації як офіційної структури, тобто, можемо фінансувати рукописи членів НСПУ. Виняток становить альманах «Слобожанщина», у якому за 15 випусків (15-ий зараз готується до друку) надрукували багатьох тих авторів, яких називаєте. Кожен з них заслуговує не тільки на колективний збірник, а й на окреме видання. Свого часу нам вдалося допомогти зі збіркою А.Семенюти… Але цього, звісно, замало. Спонсори, на жаль, фінансують ті книги, автори яких мають гострі лікті. Вашу пропозицію неодмінно втілимо – можливо, для початку, випустимо окремий альманах «Слобожанщина».